Відірвалась струна від скрипки

І не стало у тої голосу,

І нікуди тепер, і ні звідки

Проростати зерну із колосу.

Научіть її, сиві Янголи,

Як прожити в цім світі німою,

І зібрати життєві ягоди

З цього поля, вмитих росою,

З цього майже бездонного урвища,

З тої випаленої траншеї?

Чи вона ж іще з нами?

Так, тут іще,

З десятьма копійками в кишені.

Вона нам своїм серцем заграє

В цім хаосі: тобі і мені.

Вона ж дихає, як співає..

Ні?

Не чуєте?

Це ж ви тут німі!...