Ми живемо, не поспішая,
Та раптом, на одную мить,
Остановившись, поглядаєм,
І всьому кажемо услід:
"Прощай життя, прощай земнеє,
Пробач, що не беріг тебе,
Пробач, кохане, що для тебе
У мене не було знання,
Що тільки зараз на все отеє
Я лиш зумів на мить зумів взглянуть,
Але не перший, не останній,
Не можу я ніяк збагнуть:
Чому життя, чому живемо?
Отак? В абсурді, а то в мглі
І все не знаєм, та питаєм:
"Що буде далі на землі?

Що раніш було і навіщо
На небі хмари навісні
Всім покривають нам чоло,
І жити просяться до хати
Усі ті біди й злидарі?
Чому живем, а не вмираєм,
Навіщо любим й проклинаєм?
"За що?" питаєм, хоч і знаєм
Де заблудили ми самі?
Чому приймаєм ми до хати
Всі біди. ненависть і зло,
А наче вовки відганяєм
Всі дівчину одну- ЛЮБОВ?
За віщо незнання такеє і
Як будем одповідать
На всі питання дивні-дивні,
Що раніш гнобили всіх нас?"
Як ми, малята ,
Ще не зная,
Що впереді чекає нас
Отару пасли на а потім
Вже до війни підійшов час,
До нас дійшли старі слова:
"Війну вже виграно, проте
Боріться до кінця!"
А потім на руках тримали
Маленьких діточок своїх...
Поїхали... Куди не зная,
Мабуть в дитинство,
Де ми, малеча,
Хотіли рахувать зірки ,
Дивились все на хмурне небо
Аж до землі, аж до землі.
І ми блудили там, у гаю,
Шукаючи оті стовпи,
Що небо здавна підпира,
Шукая там свої скарби,
Бродили ми дітьми довкола
Лісу і вовків, ну а потому,
А потому, у хаті шморгаючи носом,
Думали: куди подітись від батьків,
Яких не знали з роду-віку,
Проте дивились їм услід.
А потім, ще часу не гая,
Потайки Біблію вивчая,
Збирались всі ми на горі,
Допоки люди у мундирах
Списами гострими в неволю
Не зловили нас, приказуючи всім:
"Вже час"
І бігли ми, маленькі діти,
Із корабля, хоча немає де нам дітись,
І світ за очі перейшли,
Лише кругами ідучи
Ми бігли втомлені й голодні,
Хоч знали: голод - не біда,
А потім знов була війна,
Що знищила усе коріння,
Полишив молоде насіння
На камені.
Тоді і почалось...
І діти вже повиростали,
І внуки є- уже наш час,
Та світ не відпускає нас.
Мабуть він хоче подивитись,
Чи будим ми колись молитись...
В свободу вільно ідучи,
І жити вже не хотячи,
Ми оглянулись, подивились,
На світ знайомий задивились,
І зрозуміли:
Люди- книжка,
Яку нам поки лінь читать,
Бо дивимся на зорі..."

Вибачте, а якою мовою написаний вірш?